У Кракові молодіжні театри – це не просто сцена та куліси, а своєрідні лабораторії міської культури. Їх тут кілька десятків – від камерних студій у підвалах до експериментальних труп, які виходять просто на вулицю. Для молоді такі виступи – простір свободи, де можна випробувати ідеї, вголос сказати про важливе і водночас розважити перехожих. А для міста – це пульс, який відчувають на площах, парках і навіть у дворах старих кам’яниць. Серед таких творчих осередків особливо виділяється театр KTO, пише krakow-trend.eu.
Театр у русі
Вистави КТО часто проходять просто неба – це суміш вуличного свята, циркової вигадки та ярмаркового шуму, де головна мова – мова тіла. Танцювальні рухи, пантоміма, дотепна пластика акторів перетворюють бруківку на сцену, а міський простір – на декорації, в яких народжуються потужні метафори. KTO вміє захоплювати так, що навіть випадковий перехожий стає учасником історії. А починалося все з імпровізацій просто серед людей – коротких, яскравих сцен, які водночас були і мистецтвом, і запрошенням на наступну зустріч із театром.
У 1977 році у Кракові сформувався гурт, який згодом став легендою: група випускників Ягеллонського університету вирішила створити театр, який не обмежуватиметься стінами сцени. Назву – Краківський театр особливий (Krakowski Teatr Osobliwy) або КТО – їм придумав поет Броніслав Май. Ця назва ідеально описувала трупу: “особливий” не лише за назвою, а й за духом – трохи дивакуватий, але завжди чесний у своєму мистецтві. Співзасновником і керівником театру став талановитий митець Єжи Зонь.
Перші спроби та успіхи
Перші роки були сповнені експериментів. Прем’єра “Саду насолоди” (Ogród rozkoszy) у 1978 році відбулася у форматі закритих показів для кількох сотень глядачів. Але вже наступного року ця вистава вже зібрала близько 3000 людей у Кракові та в інших польських містах. Театр почав виходити на вулиці, і саме там народилася його справжня стихія. “Парад похмурих” (Parada ponuraków) у 1985 сформувався з імпровізованих вуличних етюдів і став символом свободи театру KTO.
Потім були найвідоміші “Дон Жуан” (Don Giovanni) у 1987 році, “Апокриф” (Apokryf) у 1990 році, “Темна” (Ciemna) та “Вавилонська Вежа” (Wieża Babel) у 1993 році. Слова у цих виставах поступово відходили на другий план, увагу глядачів забирали живі декорації на рухомих платформах, піротехніка та музика, які перетворювали місто на величезну сцену.
Театральний критик Кшиштоф Мацкевич у своїй рецензії у журналі “Teatr” писав, що KTO – це унікальне явище у польському та європейському театральному просторі. Його актори творять живу, рухому поезію на вулицях Кракова, втілюючи вуличний театр як мистецтво, стираючи межі між глядачем та актором. І що це не просто вистава, це перформанс, який змінює сприйняття міста.
Театр KTO та його глобальна сцена
Незмінний керівник театру Єжи Зонь завжди залишався вірним літературним джерелам. Так з’явилися “Запах часу” (Zapach czasu) за мотивами творів Габріеля Ґарсії Маркеса, Гуго Клауса та Еміля Зегадловича, “Донкіхотаж” (Quixotage) за Сервантесом, “Сліпці” (Ślepcy) за Хосе Сарамаго. Ці безсловесні, але промовисті вистави неслі універсальне послання й легко долали мовні бар’єри. Саме тому KTO з успіхом представляв їх на фестивалях у Південній Кореї, Мексиці, Ірані, Бразилії, Норвегії, Швеції, Франції, Німеччині та багатьох інших країнах.
У 2011 році театр вирушив у турне столицями Східної Європи, щоб популяризувати головування Польщі в Європейському Союзі. Водночас KTO постійно гастролював польськими містами, за що учасники жартома називали його “театром у русі”. Ця трупа завжди знала, як працювати з великим простором і масштабними глядацькими групами. Їхні вуличні акції стали окремою сторінкою історії. У 1996 році актори брали участь у святкуванні 40-річчя легендарного клубу “Підвал під баранами” (Piwnica pod Baranami) у Кракові та Варшаві, у 1998 році представили “Пані Твардовську” (Pani Twardowska) просто на Ринковій площі, зустріли 2000 рік виставою “Кантата” (Kantata) у Варшаві, відзначили вступ Польщі до ЄС у 2004 році постановкою “Польська хроніка” (Kronika polska). На 25-річний ювілей польського незалежного профспілкового руху “Солідарність” (Niezależny Samorządny Związek Zawodowy „Solidarność”) актори презентували виставу “Запис” (Zapis) за текстами Збіґнєва Герберта – серію сцен із новітньої польської історії, яку показали перед Гданською корабельнею.
Експерименти у серці міста
Хоча головна стихія театру KTO у Кракові – вулиці, театр створював і камерні постановки. У січні 2005 року KTO став муніципальним театром, а у 2021 році завдяки підтримці мерії Кракова та фінансуванню з Регіональної операційної програми Малопольщі отримав ще й власну будівлю у Подгуже. Найбільш відомими виставами КТО стали “Рай” (Paradis) за оповіданням Януша Гловацького, антимузичний рок “Дзеркало” (Lustro) з музикою гурту “Phantom”, фантастична “Будівля” (Gmach) за Лемом, гротескова комедія “Догори дриґом” (Do góry nogami), іронічна вистава “Як упізнати столову ложку зблизька” (Po czym poznać łyżkę stołową z bliska).
Особливою гордістю колективу стала вистава “Продаю будинок, в якому вже не можу жити” (Sprzedam dom, w którym już nie mogę mieszkać) за мотивами Богуміла Грабала. Безсловесна, сповнена емоцій історія вразила глядачів Единбурзького фестивалю у 2005 році й після цього не один рік залишалася у репертуарі. Учасниця театру KTO Магдалена Водзінська в інтерв’ю “Gazeta Krakowska” у 2017 році зазначала, що робота у Краківському особливому театрі – це життя у постійному русі. Кожна вистава – новий виклик та нова історія, яку актори розповідають за допомогою рухів та музики. Це дуже інтенсивний і справжній досвід, тому у глядачів створюється враження, що актори спільно демонструють магію за принципом “тут і зараз”.
Міжнародний феномен із Кракова
Світовий статус театру KTO вимірюється не лише аплодисментами на краківських площах, а й запрошеннями до співпраці з різних континентів. Це ще одне свідчення того, що їхні масштаб, емоційна насиченість і вміння поєднати в одному видовищі візуальну поезію та фізичний театр не залишають байдужою навіть найвибагливішу публіку.
Одним із найяскравіших міжнародних проєктів стала “Операція Опера” (Operacja Opera) – смілива співпраця з Норвезькою національною оперою в Осло. Чудово приймали у Лейпцигу й театральну інсталяцію “Біженці” (Uchodźcy), яку театр представив перед 120 000 глядачів під час святкування 20-ї річниці падіння Берлінської стіни. Цей проєкт став не лише грандіозним видовищем, а й пульсівною метафорою свободи.
У творчому багажі KTO є також й вистави, створені спільно з учасниками фестивалів Франції, Хорватії та Німеччини: “Мюзетта та полька” (Musetta i polka), “Обіцяна земля” (Ziemia obiecana), “Візит” (Wizyta). А грандіозне дійство новорічної ночі тисячоліття “Кантата” (Kantata) вийшла за межі сценічного мистецтва й стала телевізійною подією – BBC транслювала її у понад 120 країнах.
Від імпровізації до гранд-шоу
Втім, KTO – це не лише учасник, а й організатор. Саме він з 1988 року проводить міжнародний фестиваль вуличних театрів ULICA, який у 2025 році відзначив вже свій 38-й ювілей. Щоліта захід перетворює Краків на велику імпровізовану сцену, де змішуються мови, культури та жанри. А ще театр КТО організовує цікаві Театральні вечори (Wieczory Teatralne) та Поетичні вечори (Wieczory Poetyckie), де пропонують як гучні прем’єри, так і тихі, камерні зустрічі з глядачами. Цей заклад завжди був відкритим до несподіваних творчих тандемів. Одним із них стала співпраця зі словацьким режисером Міром Прохазкою. Він створив сценічну інтерпретацію трагікомедії Івана Буковчана “Петля для двох, або Домашня різанина” (Pętla dla dwojga, czyli domowa rzeź) – історії чоловіка, який 20 років провів на горищі, слухаючи “Радіо Вільна Європа” та чекаючи на прихід американської армії. Це було і смішно, і боляче водночас – у кращих традиціях центральноєвропейського абсурду.
Ще одна яскрава сторінка – спільні роботи з засновником кабаре “Formacja Chatelet” Кшиштофом Нєдзведзьким. Він вніс у KTO свою фірмову іронію та вибуховий гумор, поставив 2 вистави, які одразу завоювали публіку: “Чорнило для шульг” (Atrament dla leworęcznych) та “Святі цього тижня” (Święci tego tygodnia). Легкі за формою вистави, сповнені тієї гостроти, яка змушує сміятися та замислюватися водночас.
Краківський особливий театр вміє бути світовим, і локальним, масштабним і камерним, гучним і тихим. Саме ця багатоликість зробила його тим, чим він є – театром, який можна зустріти будь-де та впізнати будь-коли. Він – справжнє серце Кракова, яке б’ється у ритмі міста, додаючи кольору у буденність. Це простір, де зустрічаються різні покоління та мови, і кожен може знайти свій спосіб спілкування з мистецтвом.
