Театр “Багатела” – справжня перлина Кракова, місце, де з’являються таланти та зберігається дух міста. Саме там після Другої світової війни зародився унікальний дитячий та юнацький театр, який став домівкою для багатьох майбутніх зірок сцени. А створила його відома у Кракові акторка та режисерка Марія Біліжанка (Maria Biliżanka), яка була душею і серцем цього закладу. А ще – енергійною аніматоркою й талановитою авторкою п’єс, котра вміла оживити кожну виставу. Ця жінка виховала чимало майбутніх зірок, серед яких були Роман Поланський, Зофія Куцовна, Тадеуш Ломницький, Віктор Садецький та Анджей Козак, пише krakow-trend.eu.
Життя, присвячене сцені
Театр – це не просто сцена, а й живий контакт між молоддю та світом мистецтва – таку думку у 1968 році висловила легендарна педагогиня Романа Міллер у своїй праці “З міркувань про театральну освіту”. Вона підкреслювала, що вистава у виконанні дітей – це перша творча гра, театралізація іграшок і взаємодій з іншими учасниками процесу, які формують основу для майбутнього сприйняття мистецтва. Саме ці ідеї активно підтримувала Марія Біліжанка – одна з найяскравіших постатей у світі польського театру для дітей та молоді.
Хоч у багатьох джерелах вона згадується як Марія Біліжанка-Бєлінська, сама діячка підписувалася “Білліжанка” – з подвійною “л” у прізвищі, як у її батька, лікаря Еліаша Білліга. Народилася вона у 1903 році у Підкарпатському Кольбушові, але життя пов’язала з Краковом. У 20 років закінчила міську драматичну школу, почала грати у краківському театрі імені Юліуша Словацького та швидко здобула визнання.
Справа душі та серця
Починала Марія не лише як акторка. вона взяла на себе ще й роль театральної педагогині. Пізніше неодноразово згадувала, як без підтримки влади чи меценатів збирала безробітних акторів, позичала кошти у кількох ентузіастів і намагалася творити. Її театральна історія почалася ще у дитинстві, коли у 5 років вийшла на сцену в яскравому краківському костюмі зі стрічками, граючи роль в аматорському театрі Кольбушова. Цей перший досвід став символічним для майбутньої мисткині. А справжнім “театральним хрещенням” стала робота у театрі Сосновця після завершення шкільного навчання. Там вона провела два сезони, а у 1928 році повернулася до Кракова.
Багато часу Марія тоді приділяла дитячій сцені міського театру імені Словацького, також опікувалася шкільними театрами у Сосновці та Бендзіні. У 1937 році її творча група “Весела Громадка” (Wesoła Gromadka) презентувала виставу “Піноккіо”, яка не лише захопила маленьких глядачів, а й здобула схвальні відгуки критиків за естетичну вишуканість та блискучу акторську гру. Під час Другої світової війни Марія Біліжанка працювала нянею, але одразу після визволення Кракова у 1945 році повернулася до своєї справжньої пристрасті – дитячого театру.
Від няні до легенди
Саме завдяки їй та Зофії Мислаковській у будівлі на Кармелітській вулиці з’явилася нова “Весела Громадка” – дитячий театральний гурток. Водночас почав працювати й радіоаналог – “Радіогромадка” (Radiową Gromadkę), яка стала важливим складником культурного відродження міста після нацистської окупації. До речі, радіокар’єру Біліжанка розпочала ще до Другої світової війни, працюючи режисеркою та декламаторкою у дитячих програмах. Однією з перших прем’єр “Веселої Громадки” стала п’єса самої Марії під назвою “Бекса” (Beksa). Потім ставили класику та сучасність: “Гноми та маленька сирота Марися” Конопницької, оригінальну адаптацію “Робінзона Крузо” Дефо, “Синього птаха” Метерлінка, “Абетку, що падає з печі”, “Форпост” Пруса та “Калоші щастя” Андерсена. Тоді у газеті “Nowych Widnokręgach” захоплено писали, що акторська молодь пані Біліжанки сповнена справжнього ентузіазму й чудово виконує поставлені завдання.
Розвивати такий театр було нелегко: бракувало грошей, кадрів, репертуару. Та попри це, роботу Марії високо цінували. Вже через два роки після війни письменник Владислав Бодницький у тижневику “Одра” (Odra) писав, що Краків має пишатися “Веселою Громадкою” – колективом, який презентував вистави на рівні драматичної школи. І додавав, що їх варто показувати не лише у Польщі, а й за кордоном. У 1948 році заклад націоналізували та перейменували на Театр юного глядача, під цією назвою він працював наступне десятиліття. Почав активно гастролювати, виступаючи по всьому Краківському воєводству. Саме тоді Марія Біліжанка представила глядачам виставу “Син полку”, де головну роль зіграв п’ятнадцятирічний Роман Поланський – майбутня зірка польського кіно. Це була його перша роль і подарувала першу велику славу.
Серце дитячої сцени Кракова
У 1958 році Краківський театр юного глядача отримав нову назву – Театр Різноманітностей (Teatr Rozmaitości). Проте для Марії Біліжанки це не стало приводом змінювати свій творчий курс. Вона залишалася душею театру для дітей і молоді, очолюючи заклад до 1963 року. Потім ще до 1976 року працювала штатною директоркою вже у театрі, який отримав нову назву – Багатела. Як режисерка, Марія не обмежувалася лише Краковом. Вона ставила п’єси й у Молодому варшавському театрі, повертаючись до улюблених класичних текстів: “Чашка королеви Бони” (Farfurka Królowej Bony), “Червона Шапочка” за адаптацією Євгена Шварца.
Але водночас не боялася експериментувати, створюючи нові п’єси для підлітків. Серед сміливих постановок особливе місце посідала вистава “Кшиштоф” – гостросоціальна п’єса, що вперше прозвучала в ефірі Польського радіо у Театрі юного слухача. Тема для 1956 року майже заборонена – небажана підліткова вагітність та аборти. Були й телевізійні постановки, які запам’яталися містянам яскравими образами. Серед них – “Хлопці з площі Зброї” (Chłopcy z plac broni) та “Легенда про Лічижепу” (Legenda o Liczyrzepa) – казка з подихом гір та магії, яка зачаровувала і дітей, і дорослих.
Театр як друга домівка
Навіть майже у 80 років Марія Біліжанка не залишила сцену. До 45-річного ювілею своєї творчої діяльності поставила власноруч написану казку “Попелюшка” на сцені Дитячої опери та оперети (Scenie Dziecięcej Opery i Operetki) у Кракові. Видатна діячка пішла з життя у 85 років і була похована у Кракові, який став для неї рідним містом. Про пані Марію згадували з великою повагою й теплотою. Газета “Dziennik Polski” відзначала, що ця жінка змогла перетворити роботу з дітьми-акторами на цікаву для них розвагу. Асоціація польських сценічних митців підкреслювала, що Марія Біліжанка була жінкою великої доброти, шляхетності та скромності, вчителькою багатьох поколінь, яка завжди випромінювала любов до акторів і театру.
Голос, що живе у кожній дитячій виставі
На будівлі театру “Багатела” на Кармелітській вулиці на честь пані Біліжанки встановили пам’ятну дошку з написом “За все життя, присвячене польській сцені та цим стінам”. Варто згадати, що багаторічну працю пані Марії відзначали ще за її життя, у 1950 році їй вручили Золотий Хрест Заслуг (Złoty Krzyż Zasługi), у 1955 році – Офіцерський Хрест Ордену Відродження Польщі (Krzyż Oficerski Orderu Odrodzenia Polski). Але сама вона завжди вважала найціннішою нагородою Орден Усмішки (Order Uśmiechu) – відзнаку, яку вручили своїй вчительці самі діти.
Марія Біліжанка – це не просто ім’я в історії польського дитячого театру, а справжня легенда, чиє життя стало прикладом невтомної відданості мистецтву та дітям. Ця талановита діячка не лише створювала вистави, а й виховувала покоління молодих акторів, розвивала таланти й надихала на творчість. Її спадщина назавжди залишилася у стінах театру “Багатела”, якому вона подарувала магію, де дитинство та мистецтво нерозривно переплітаються з успіхом.
