У світі налічується чимало креативних театрів, які намагалися відкрити принципово інший підхід до сприйняття мистецтва сцени. До таких належить польський театр “Cricot 2”, який створив у Кракові видатний художник і режисер Тадеуш Кантор. Він увійшов до історії як один з найоригінальніших театральних діячів XX століття, його вистави відрізнялися незвичайною поетикою, яку автор пояснював особистим досвідом та своїм галицьким походженням. Революцією у театральному мистецтві критики називали його п’єсу “Мертвий клас” (Umarła klasa), яку Кантор вперше презентував у Кракові, пише krakow-trend.eu.
Особливості театру “Cricot 2” Тадеуша Кантора
“Cricot” – анаграма літер французького слова “cirque”, що перекладається як “цирк”, бо актор і режисер Тадеуш Кантор вирішив створити незвичайний синтез пантомімного мистецтва й театральної сцени. Його помічницею стала відома польська абстракціоністка Марія Ярема, підтримала й група активних краківських критиків, художників і теоретиків мистецтва. Перший підпільний експериментальний театр “Cricot 1” Кантор заснував ще у роки нацистської окупації разом із художником, членом групи “Паризький комітет” Юзефом Яремою, який емігрував після війни. Потім “Cricot 1” розпався, але від самої ідеї експериментального театру режисер не відмовився. Вже по завершенню Другої світової війни, у 1956 році, він заявив про створення “Cricot 2”, який став продовженням ідей першого закладу.
Центральною фішкою експериментального театру став ігровий початок у дусі традиції комедії дель арте, що проявилося у перших виставах “Каракатиця” за п’єсою Віткевича та “Цирк” Мікульського. Дослідники виділяють 3 періоди творчості Тадеуша Кантора у “Cricot 2”: “позаформального театру”, де актори виступають як об’єкти, “нульовий театр”, коли у фаворі лялькова пластика і “театр смерті” з автобіографічними елементами на сцені. Критики високо оцінювали роботи Кантора за мотивами творів Станіслава Виспянського і Станіслава Віткевича “Божевільний і черниця”, “Красуні і мавпи”, які відносили до перших етапів розвитку “Cricot 2”. Пауза між етапами складала від 2 до 5 років, доки не вичерпувалися одні ідеї та не виникали інші.
Таємничий Крікотаж
Саме Кантор створив тип дії у театрі, яку назвав “крікотаж”, ще представляв її як креативний гепенінг – мистецтво процесу та демонстрації. Вперше використав цю назву у 1965 році, пояснюючи свій вибір як новітній авторський метод. Тому його перші вистави “Весілля”, “Дуже короткий урок”, “Тиха ніч” у театральному світі стали називати крікотажами. Пан Тадеуш пізніше згадував, що ці твори сформувалися під час зустрічі з молоддю, юнаки та дівчата придумували сюжети, персонажів, а він розробляв сцени.
Потім творець театру “Cricot 2” Тадеуш Кантор почав віддавати перевагу п’єсам, заснованим на реальності та предметності. Проголосив відмову від театру, який лише відтворював та передавав літературні твори, а натомість створив варіації, де переважало втілення візуального мистецтва та принципово нової сценічної композиції. Критики побачили у цій заяві спробу сформувати незвичайний автономний театр, що значною мірою вдалося втілити Кантору у періоді “театр смерті”.
“Театр смерті” у “Cricot 2”
Світове визнання отримали лише постановки пізнього періоду Кантора, матеріал для яких він брав із власної біографії. Критики зазначали помітний вплив на автора прози Бруно Шульца, що створювало особливу атмосферу на сцені. До цього періоду відносять п’єси “Мертвий клас”, поставлений у 1975 році, “Де торішній сніг?” у 1979 році, “Вельополе, Вельополе” 1980 року, “Нехай згинуть артисти” 1985 року, “Я ніколи вже сюди не повернуся” 1989 року.
Першою у списку стала вистава “Мертвий клас”, яка викликала фурор у Польщі. Згодом автор об’їздив із нею половиною світу й здобув усі можливі театральні премії. Тому на виставі варто зупинитися окремо. Прагнучи зруйнувати зв’язок театру з дійсністю та створити автономне мистецтво, Тадеуш Кантор створив незвичайний спектакль-перформанс, де всі ролі виконували не професійні актори, а друзі та знайомі режисера. Літні люди у пошарпаних сюртуках та зі старими ранцями сиділи за шкільними партами, відповідали уроки, а потім носили на собі свої трупи-манекени – символи власного минулого, від якого не могли звільнитися. Все це тривало під “Вальс Франсуа”. Кантор доповнив ці сцени епізодами з історії Першої світової війни та фрагментами п’єси Віткація “Тумор Мозгович” (Tumor Mózgowicz). Згодом газети писали, що це вистава про самого пана Тадеуша, який залишився єдиним з усього класу.
Як пояснював свої творчі спроби сам Кантор?
Театр “Cricot 2” пана Тадеуша вражав тим, що кожна вистава була креативною сценічною варіацією на тему новітнього напряму пластичного авангарду. Режисер сміливо використовував різноманітні об’єкти, інсталяції, перформанси, не боявся ставити графічні та колажні досліди, які здавалися чужими для театральної сцени. Деякі критики звинувачували Кантора у постійному використанні п’єс Віткевича, а таких було поставлено 4: “У маленькій садибі”, “Божевільний і черниця”, “Водяна курочка”, “Красуні та мавпи”. Але режисер пояснював, що цей вибір – випадковий, просто на той момент ці п’єси найбільше влаштовували для демонстрації тієї чи іншої головної ідеї, яка у пана Тадеуша формувалася.
В інтерв’ю журналістам видання “Novaya Polsha” Кантор у 1989 році розповів, що його ідеалом завжди було те, щоб існувала лише сама вистава як подія, котра ніколи не повторюється. Але оскільки це неможливо, довелося трансформувати п’єси у своєрідні послання, а собі залишити роль скромного місіонера. Хоча зазначав, що це місіонерство дуже заважає у творчості, не залишає часу на створення чогось нового, бо необхідно показувати глядачам вже готову виставу знову й знову. У своїх останніх інтерв’ю підкреслював, що раніше намагався подолати сцену, а потім взагалі відмовився від неї як від митця, який перебуває у певних стосунках із глядачами. На його думку, варто відірватися від такого якоря, коли у пошуках нового місця у розпорядженні є цілий світ, тож не варто такий дарунок ігнорувати.
Оцінка критиків та мистецтвознавців
Спеціалісти певні, що театр “Cricot 2” сформувався як витвір мистецтва, який керувався своїми власними правилами, а не грав роль, відведену різними жанрами, як це зазвичай робить класичний театр. А творець “Cricot 2” Тадеуш Кантор своїми виставами лише намагався підкреслити, що у класичному підході театр втрачає свободу творення, силу власного вираження та дії. Тому використовував принципово інші форми акторської гри: посилення експресії мови та жестів, метаморфози, використання різких контрастів у пантомімі, яскраво виражені гротески.
Дослідники переконані: незалежно від того, користувався режисер вже написаним літературним твором чи писав сценарій самостійно, він створював цілісні авторські вистави, за які особисто відповідав. У багатьох сценах брав участь як Майстер церемоній, який контролює події і втручається при потребі у перебіг подій. Саме ці проєкти Кантора подарували йому популярність і зробили лідером театру, який поєднав творчий погляд з емоційним вираженням.
Перемоги та нагороди
Такий підхід до театрального мистецтва й у XXI столітті можна назвати креативним, що казати про 1960-1970-ті роки минулого століття! Тому не дивно, що постановки новаторського театру “Cricot 2” мали величезний успіх. З 1968 року їх почали показувати в інших країнах, “Водна курочка” викликала фурор в Італії та Франції, “Красуні та мавпи” – в Англії, з 1979 до 1981 року “Cricot 2” працював за наданим йому грантом в Італії, саме у Флоренції Кантор вперше презентував “Вельополе, Вельополе”. “Мертвий клас” з тріумфом зіграли актори “Cricot 2” на Единбурзькому фестивалі 1976 року та на Всесвітньому театральному фестивалі 1977 року у Нансі, після чого цю виставу побачили глядачі майже всіх країн світу.
Фінальною постановкою геніального режисера стала п’єса “Сьогодні мій день народження”, але під час генеральної репетиції раптово помер від серцевого нападу Тадеуш Кантор. Виставу показали вже після похорону талановитого митця, а сам театр незабаром припинив існування, бо головним ініціатором та автором п’єс був саме геніальний режисер, якого було неможливо замінити. Кантора поховали на Раковицькому цвинтарі у Кракові. У родині дбайливо зберігають нагороди талановитого митця: Золотий хрест Заслуги, відзнаку “За заслуги перед Жешувським воєводством”, Великий хрест ордена “За заслуги перед ФРН”, відзнаки кавалера ордена мистецтв і літератури та кавалера ордена Почесного легіону від Франції, нагороду видатних представників культури і науки Європи “Targa Europea Award” від Італії.
