Кожен мешканець Польщі знає, що таке Маріацький гейнал, та, власне, кожен, хто бував у цій країні, теж в курсі. Йдеться про сигнал труби, який лунає з вежі Маріацького костелу на Ринковій площі Кракова, сповіщаючи, що настала нова година. Традиція ведеться ще з XIV століття, Маріацький гейнал овіяний багатьма легендами, які з дитинства знає кожен мешканець міста. Але цей сигнал упізнають не лише у Кракові, бо один раз на день – опівдні – він лунає вже у всій Польщі через трансляцію у першій програмі національного радіо. Але що це за сигнал, звідки взялася сама мелодія? Відповідь на це питання варто спробувати пошукати на krakow-trend.eu.
Як звучить Маріацький гейнал?
Маріацький гейнал – одна з найголовніших пам’яток Кракова, лунає з вежі старовинного Костелу Успіння Пресвятої Діви Марії, містяни називають його Маріацьким костелом. Туристи завжди цікавляться: скільки разів на день грає Маріацький гейнал? Голос труби звучить щогодини 4 рази поспіль, трубар спочатку грає, повертаючись у бік Вавеля, де раніше жили королі (південь), потім у бік міської ратуші (захід), далі на міські ворота для охоронців (північ), і наостанок у бік пожежної частини (схід). Гейнал Маріацький пережив разом із містом найголовніші події в історії. Цю мелодію грали для вояк Юзефа Пілсудського, які у серпні 1914 року вирушили з Кракова на боротьбу за незалежність Польщі. У 1926 році на вежі встановили трансмісійні мікрофони, щоб сигнал поширювався на багато кілометрів у всі сторони світу.
У роки Другої світової війни нацисти спочатку заборонили гру трубаря, але на Різдво 1940 року дозволили відновити цю традицію, після чого сигнал подавали двічі на день. У 1944 році мелодію гейналу виконував польський горніст, капрал Еміль Чех на честь перемоги над німецькими військами у битві під Монте-Кассіно. У червні 2000 року гейнал увійшов до Книги рекордів Гіннеса як мелодія, яку зіграли водночас 2000 трубарів, які зібралися з усього світу.
Найпопулярніша легенда Маріацького гейналу
Перше, чим вражає мелодія, – своєю незавершеністю. Вона обривається несподівано, і причиною тому називають давню традицію. Гейнал угорською мовою означає “світанок”, “сигнал вставати”, у Польщі йому залишили тільки значення сигналу. За переказами, у Середні віки на трубі з вежі грали лише на світанку та на заході сонця, подаючи команду охоронцям брами відмикати чи замикати. Ще трубили, якщо бачили пожежу або наближення ворога. А подавати сигнал щогодини почали з середини XV століття, щоб заспокоювати містян: мовляв, вартовий на місці й добре пильнує за тим, що робиться навкруги.
Маріацький гейнал дуже простий, складається з 5 основних нот у тональності фа-мажор, мелодія велична, дуже легко запам’ятовується. За легендою у 1241 році під час нападу татар трубар почав грати, щоб повідомити містян про небезпеку, і ворожа стріла пробила йому горло. Завершити мелодію вартовий не встиг, але краків’яни почули голос труби й встигли підготуватися до нападу. На згадку про подвиг героя наступні сигнальники не виконували мелодію повністю, а лише до ноти, де вона обірвалася.
Як легенда стала відомою на весь світ
Історія про мужнього трубаря стала широко відомою завдяки американському журналісту Еріку Келлі, який описав цю легенду в історичному романі “Трубар Кракова” (The Trumpeter of Kraków) у 1928 році. Деякі історики-іноземці почали звинувачувати автора у фальсифікації, мовляв, історію вигадали у XX столітті, а насправді все було інакше. Однак переважна більшість науковців все ж таки схилялася до версії, що така легенда існувала й раніше, але записав її першим Ерік Келлі.
Аргумент про незавершену трубарем мелодію теж намагалися оскаржити деякі дослідники. Висували версію, ніби у минулих століттях сигнальники відмовилися виконувати мелодію повністю через те, що їм зменшили плату за роботу. Але краків’янам і гостям міста більше до вподоби героїчна легенда Маріацького гейналу, тому всі гіди дотримуються популярної версії про раптово обірвану мелодію.
Хто склав музику на гейнал?
На це питання вчені відповіді так і не отримали. Перша згадка про Маріацький гейнал зустрічається у краківських міських видаткових книгах 1392 року, де вказано, що Краків платив трубарю по пів гроша щотижня. Ім’я сигнальника вперше краків’яни згадали лише у міських хроніках 1629 року – Іван Микульський. Щодо простої мелодії, то дослідники висунули припущення, що такий сигнал давали на Угорщині, попереджаючи про напад ворога, а поляки його запозичили разом із назвою. Друга версія – незвичайну мелодію подарував полякам король Людвік Угорський або його донька королева Ядвіга наприкінці XIV століття, коли прибули у гості до Кракова. Принаймні дуже схожі мотиви відшукали польські музикознавці у нотах старовинних сигнальних музичних тем Угорщини.
Заведено, що з вежі грають лише одну мелодію, але не завжди. На початку XX століття стали траплятися інші випадки. Наприклад, у день похорону видатної діячки Віслави Шимборської трубар грав мелодію на слова “Нічого не трапляється двічі”, а у річницю смерті Марека Грехути – мелодії його композицій. У день смерті папи Іоанна Павла ІІ сигнальники виконували уривок із пісні “Сльози матері”.
Вимоги до трубарів гейналу
На цю посаду завжди обирали чоловіків, які не лише мали належну музичну освіту, а й були фізично добре підготовленими. Бо гейнал Маріацький не тільки сповіщає про початок нової години, сигнальники мають постійно контролювати ситуацію згори й одразу ж повідомляти про пожежі, якщо такі помічають вдалині. Це вимагає швидкої реакції, належної психологічної підготовки. А ще цим чоловікам треба майже щодня долати круті сходинки, а їх налічується у вежі аж 272. Тому без гарної фізичної підготовки не обійтися.
Цікаво, що раніше на вежу можна було дістатися лише через приставну драбину, процес забирав не менш як годину. Тому трубарі нерідко жили у вежі, бо надовго відійти не могли, інакше запізнилися б на виконання погодинної мелодії. Сходи всередині облаштували лише у 1902 році, незадовго до Першої світової війни, так що сучасним сигнальникам вистачає кількох хвилин, щоб дістатися нагору. Зміна трубаря триває 24 години, потім йому дають 2 доби на відпочинок. В одну зміну ставлять двох сигнальників. Існує прикмета, що побачити трубаря, який махає рукою з вежі, – до успіху у справах, тому чимало туристів завжди чекають на площі, коли чують сигнал. Чоловіки на башті про це знають і завжди намагаються зробити потрібний жест, щоб не розчаровувати гостей міста.
Почесні гості-сигнальники
Мелодія та слава Маріацького гейналу привернули увагу багатьох відомих музикантів світу. Іноді таким гостям дозволяють подати сигнал із вежі, що всі мають за велику честь. У 2015 році під час гастролей Польщею у ролі трубаря виступив володар премії “Греммі”, зірка “м’якого джазу” американець Кріс Ботті. А першою жінкою, якій дозволили зіграти багатовікову мелодію міста, стала у 1992 році студентка Музичної академії у Кракові Ганна Кулі. Друга така пані – польська співачка Крістіна Пронько, яка прославилася піснею “Jesteś Lekiem na Całe Zło” (“Ти ліки проти всього зла”), вона піднялася сходами до вежі у 2002 році.
Мелодія гейналу настільки зачарувала багатьох музикантів, що її виконав на краківському музичному фестивалі “Żaczek” у 2012 році варшавський урбан-фолк гурт “Projekt Warszawiak”. А незвичайним виконанням у мінорній тональності вразив музичну спільноту Польщі відомий польський джазовий трубач Томаш Станько. Він зіграв мелодію Маріацького гейналу у 1997 році на даху варшавського Палацу науки та культури в день похорону творця знаменитого краківського кабаре “Piwnica pod Baranami” (Пивниця під Баранами) Петра Скшинецького.
Гейнал Маріацький: години варто рахувати
Не всім гостям міста подобається слухати щогодини мелодію труби, серед таких незадоволених був і відомий польський письменник Болеслав Прус. Він навіть не полінувався написати скаргу до щоденної газети “Kurier Warszawski” у 1877 році, але цей випадок в історії міста – єдиний. Більшість людей знаходить свою чарівність у простій і приємній мелодії, та й зайве нагадування про плин часу теж завжди доречне. Особливо, коли отримуєш цю звістку не від звичного сотового телефону, а з високої башти в історичному центрі Кракова.
