Краків багатий на різноманітні театри, і кожен з них має свою дивовижну історію. Чимало гостей міста зачаровуються легендою театру Багатела, який пропонує комедійні вистави для дорослих та цікаві п’єси для дітей. У 20 столітті заклад отримав ім’я Тадеуша Боя-Желенського, який і дав йому назву – “Багатела”. А трапилося це в далекому 1918 році, коли країна проходила нелегкі випробування війни. Але театру в цьому вихорі подій все ж таки знайшлося гідне місце, пише сайт krakow-trend.eu.
Місце й час: так зійшлися зірки
Дослідники розповідають, що ріг вулиць Крупницької та Кармелицької – незвичайне місце. На початку 20 століття там стояв звичайний одноповерховий будиночок, який нічим не відрізнявся від інших на вулиці. Належав різним родинам: Баранських, Ґреллів, Валталлерів, Бодніцьких та Седлецьких, а другий поверх додав господар Шимон Унагар. Нарешті у 1913 році будинок придбали Владислав Любельський та Юзеф Кроль, і з того часу почалося його входження в легенду.
Але цього не трапилося б, коли б не Маріан Домбровский – видавець і редактор краківського журналу “Ilustrowany Kurier Codzienny”, відомого ще як “IKC” або “Ikac”. Варто згадати, що пан Домбровский посідає особливе місце в історії польської преси, але головне, чим він відзначився, – любов’ю до театру. Навіть у нелегкі воєнні часи, коли австрійська влада заборонила випуск журналу, він вливав кошти у підтримку Польського театру у Відні в еміграції. А у 1918 році вирішив подарувати свій театр Кракову. Місце обрав саме на розі вулиць Крупницької та Кармелицької, а точніше – будинок, який придбали Владислав Любельський та Юзеф Кроль. Власників переконав, що театр – найкращий і найвигідніший бізнес. І справа зрушила з місця.
Як будували театр?
У вересні 1918 року міська рада Кракова отримала заяву, в якій йшлося про дозвіл на будівництво нового театру. Погодили реконструкцію будинку, проєкт розробив архітектор Януш Зажецький. Ініціатор Маріан Домбровський знайшов партнерів до цієї справи, вони бажали бачити театр з репертуаром, не гіршим за паризькі розважальні на площі Пігаль. Щоб було легко, гарно, блискуче. Але варіанти, які пропонував архітектор, не задовольняли, не подобалися фасади, розміри вікон, висота будівлі. Януш Зажецький опинився у складній ситуації. З одного боку, бажання замовника – закон. З іншого – як втиснути на маленькій ділянці велику споруду, яка до того ж мала гармонічно вписатися між будинками, які вже на вулиці були? Таку вимогу висувала мерія. Довелося зробити акценти на карнизах, фронтонах і тимпанах.
Керівництво міста вдалося вмовити на такий варіант, хоча штраф архітекторові за порушення на 300 крон таки виписали. На будівництво пішло близько року, вдалося створити дуже елегантний особняк. Зала вміщувала 800 глядачів, а от сцена була скромнішою: 8 метрів у глибину та 7 метрів заввишки. Гримерок було малувато, а ті, що вдалося зробити, були досить тісними. Для складу теж місця не знайшлося, декорації розміщували під сценою. Коли дійшло до назви, то у спогадах очевидців описується така ситуація: нібито у розмові з другом – польським письменником, літературним і театральним критиком Тадеушем Боєм-Желенським – ініціатор театру Маріан Домбровський почав нарікати, що складно придумати назву. А той недбало помітив, що це ж така дрібниця – дати назву. І цієї миті пан Домбровський вигукнув: “Мальдо! Звичайно ж, дрібниця!” Варто уточнити, що польською мовою дрібниця буде “багатела”.
Інтер’єр та оснащення
Новий театр створювали за зразком Casino de Paris і Folies Bergère, хоча й висловлювалися думки, що Краків не буде пишатися закладом культури, сформованим за паризьким шиком. Але трапилося інакше. Інтер’єри в стилі модерн придумав відомий краківський художник Генрик Узембло, зосередившись на золотисто-червоних кольорах. Вражало оригінальне освітлення – стильні люстри-павуки на стелі, барвисті вітражі, та групи світильників з шовковими абажурами, які доповнювалися світлою поліхромією та непомітною позолотою стін. Свою ноту додали чудові меблі та вишукані дзеркала.
Відкриття театру
Всю цю вишукану красу мали можливість оцінити мешканці та гості Кракова у день відкриття закладу “Багатела”. Сталася ця подія 25 жовтня 1919 року. Театр урочисто освятили, потім гостей привітав його ініціатор Маріан Домбровський. Він підкреслив, що сцена, створена у вихорі війни, необхідна для майбутнього, щоб протидіяти занепаду художньої культури, який спричинило жахіття цієї війни. Від імені колективу художній керівник і досвідчений режисер Людвік Чарновський запевнив, що всі актори розуміють поставлену мету і присягаються чесно слугувати наймолодшій на той час сцені Польщі.
Щоправда, перша прем’єра вийшла дещо скандальною. Домбровський презентував глядачам комедію Габріели Запольської “Жінка без вади”, написану у 1912 році, яку до того часу цензура суворо забороняла. Сюжет викликав обурення шанованих пані Кракова, які навіть зверталися до єпископа Сапєгу, аби то заборонив такі вистави заради збереження моральних принципів виховання дітей. Але з того нічого не вийшло. Комедія мала величезну популярність, її грали майже пів року й називали найбільшим успіхом першого сезону. Головні ролі грали акторки Іза Козловська, Яніна Венцлавна і Гелена Лонька. Театральний критик Тадеуш Бой-Желенський відзначав, що в “Багателі” привертала увагу чудова підготовка трупи і щира радість, яка панувала на сцені.
Подальший розвиток “Багатели”
Другим директором театру став актор Ян Новацький, літературним керівником – професор Маріан Шийковський. На другий день після відкриття театру глядачів приємно здивували новою виставою. Нею стала “Іспанська мушка” Арнольда і Баха. До нового року трупа встигла підготувати ще 6 прем’єр: “Дудек”, “Чоловічий одяг”, “Служниця покоївки”, “Рішення професора Пітла”, “Абетка кохання”, “Танцівниця”. А 31 грудня мешканці Кракова мали можливість оцінити одразу 3 святкові вистави: дитячу, яку показували вдень, і ще дві увечері. Кожна – з різноманітними програмами. У січні 1920 року трупа театру Багатела нараховувала 27 постійних акторів: 12 жінок і 15 чоловіків. Великий успіх мав дебют юних акторок Марії Модзелевської та Марії Маліцької.
Через рік у Кракові вже не уявляли собі міста без “Багатели”. Щонеділі відбувалися симфонічні ранки, а щосуботи – вистави для дітей, ставили оригінальні п’єси. У 1921 році при театрі відкрилася консерваторія з дворічним навчанням. Часто приїздили популярні варшавські актори, зокрема Люцина Мессаль, Юзеф Венґжин, Мечислав Френкель, Казімеж Камінський. Радували гастролями і європейські трупи. Але й актори Багатели ставили західні п’єси, в середньому на 24 вистав сезону припадало лише 6 польських.
Занепад і кінець першої “Багатели”
Але попри успіх атмосфера першого скандалу продовжувала супроводжувати театр, репертуар закладу називали скандальним побожні мешканці Кракова. Це потроху почало негативно позначатися на доходах, крім того, ініціатор закладу Маріан Домбровський знову захопився видавництвом ще й політичною кар’єрою і втратив інтерес до підтримки театру. Багатела почала занепадати, а власники будинку Владислав Любельський та Юзеф Кроль витрачали власні кошти на його фінансування не збиралися. У квітні 1926 року акторів ще підтримали на Генеральному з’їзді польських артистів сцени, але це не допомогло уникнути кризи. Накопичилася заборгованість за оренду, відтак власники договір розірвали. Далася взнаки й конкуренція з кінематографом, люди почали частіше відвідувати кінотеатри.
Враховуючи цей аспект, власники будинку вирішили створити кінотеатр, хоча у Кракові на той час їх нараховувалося 8. Сеанси проводили двічі на день. Але у квітні 1928 року у будинку спалахнула пожежа, яка повністю знищила чудовий інтер’єр. Приміщення реконструювали зовсім інші спеціалісти: Станіслав Філіпкович і Тадеуш Томбінський, які не стали відновлювати декор на фасаді. Інтер’єр зробили однотонним, з єдиним елементом декору на стіні – маскою. Сцену та оркестрову яму залишили для музикантів під німе кіно, сцену іноді надавали гуртам для виступів. У 1938 році переобладнали зали та гардероб, оббили шкірою крісла. Так “Багатела” змінила назву на “Scala”, кінотеатр називали найелегантнішим у Кракові.
Але це не стало крапкою в історії закладу. У 1946-1947 роках там розміщувався інтимний театр, з 1949 року – сцена театру юного глядача. У 1970 році театр знову повернув свою назву “Багатела” і славу, а у 1972 році був присвячений пам’яті Тадеуша Бой-Желенського. Тільки це – вже друга частина цієї довгої історії.
