Поляк Роман Поланський (Roman Polański) – відомий у Європі актор та режисер, якого називають митцем із залізною інтелектуальною дисципліною та неперевершеним почуттям гумору. Його фільмографія налічує 22 повнометражні фільми, сам актор зіграв понад 30 ролей у кіно. Є володарем головних призів найвідоміших фестивалів: “Оскар” США, “Золота пальмова гілка” Канн, “Золотий ведмідь” Берліна та “Золотий лев” Венеції, пише сайт krakow-trend.eu. Але мало хто знає, що майбутню зірку кіно сформував польський Краків, де він отримав першу роль у театрі юного глядача під керівництвом Марії Біліжанки.
Гетто Кракова та перше відкриття кіно
Роман народився у Парижі у серпні 1933 року, але дитинство не стало “французькою історією”. У 1936 році його батько, художник і скульптор Мойжеш Ліблінг (Mojżesz Libling), забрав родину до Кракова, де вже була інша реальність. Коли почалася Друга світова війна, сім’я опинилася у краківському гетто, життя звелося до кількох кімнат і постійної боротьби за виживання.
Із цього замкненого світу хлопчика вдалося врятувати завдяки друзям сім’ї, батьків же вислали до концтаборів. Спочатку переховувався по селах, потім крадькома повернувся до Кракова. Тоді ж познайомився з німецькими популярними фільмами, які тоді пропонували всі польські кінотеатри. Пізніше Поланський згадував, що сприймав всі сюжети як казку, хоча розумів, що фільми нацистів були жахливими. До речі, читати навчився саме у кінотеатрі через субтитри на екрані.
Як Поланський став актором у 13 років?
Після війни хлопчика знайшли рідні, потім повернувся батько, який вижив у Маутгаузені. Навчаючись у школі, Роман зумів зібрати простенький радіоприймач і одразу ж захопився передачею “Весела компанія” (Wesoła Gromadka), яку вела міська акторка Марія Біліжанка (Maria Biliżanka). Коли одного разу юних слухачів запросили до студії, Роман не приховав своєї думки, що діти в ефірі здаються фальшивими. І на питання, чи зміг би зробити краще, відповів коротко – “так”. Фактично ця відповідь повністю змінила його долю.
Хлопець почав брати активну участь у дитячій передачі й мав успіх. Тому коли через рік Біліжанка очолила Краківський театр юного глядача, то запропонувала Роману головну роль у виставі “Син полку”. Роман блискуче впорався, його гру помітили і критики, і досвідчені актори. Але коли він спробував вступити до акторських шкіл у Кракові, а потім – у Варшаві, то отримав відмову.
Причина була не тільки в конкуренції. У післявоєнній Польщі це мало політичний підтекст: батько Романа значився власником невеликої компанії, а приватний бізнес у новій комуністичній системі автоматично робив людей “ненадійними”.
Перші ролі Поланського та прорив у кіно
Але юному актору пощастило. Польський кінорежисер Антоній Богдзевич (Antoni Bohdziewicz) запам’ятав гру Поланського і у 1953 році дав йому роль у фільмі “Три історії” (Trzy historie). Гра Романа настільки сподобалася, що незабаром він отримав запрошення від відомого режисера Анджея Вайди (Andrzej Wajda) зіграти у фільмі “Покоління” (Pokolenie). Це була одна із центральних ролей – юного антифашиста Мундека.
У 1954 році Романа таки прийняли до Лодзької кіношколи (Szkoła Filmowa w Łodzi). Там він почав формувати власний стиль не з теорії, а з коротких, яскравих робіт. Одразу пішов проти офіційного соцреалізму: замість “правильних” історій – нерв, абсурд, прихована агресія під гладеньким шаром брехні.
Перші короткометражні фільми Романа Поланського:
- “Посмішка з повними зубами” (Uśmiech z pełnymi zębami);
- “Вбивця” (Morderca);
- “Коли падають янголи” (Kiedy spadają anioły);
- “Розбийте танець” (Rozbijcie taniec);
- “Двоє чоловіків і шафа” (Dwóch ludzi z szafą).
Ці роботи помітили. Витвір “Розбийте танець” дуже сподобався відомому польському кінорежисеру Анджею Мунку (Andrzej Munk). А фільм “Двоє чоловіків і шафа” навіть вийшов на міжнародний рівень – взяв третю премію на кінофестивалі у Брюсселі.
“Ніж у воді” та європейський прорив Поланського
Наприкінці 1950-х років Поланський працював разом із польськими сценаристами Єжи Сколімовським (Jerzy Skolimowski) та Якубом Голдбергом (Jakub Goldberg) над сценарієм “Ніж у воді” (Nóż w wodzie). Проєкт спочатку виглядав як черговий сценарний експеримент, але виріс до одного з головних фільмів країни. Пізніше це підтвердили вже офіційно – у 2009 році “Ніж у воді” номінували на фестивалі “Lato Filmów” як один із найкращих сценаріїв в історії польського кіно.
Після прем’єри “Ножа у воді” у 1962 році Поланський вирішив перебратися до Франції. А фільм не затримався на рівні “локального успіху” – одразу пішов по фестивалях і почав збирати призи:
- премія FIPRESCI у Венеції;
- відзнаки у Тегерані та Панамі;
- номінація на “Оскар” за найкращий фільм іноземною мовою.
Після цього Поланський взявся за інший проєкт – “Тупик” (Ślepa uliczka). Фільмував його у співпраці з французьким сценаристом Жераром Брашем (Gérard Brach), кінокартина мала великий успіх. Згодом Поланський сам визнавав, це був його перший фільм, яким залишився задоволений.
Як Поланський підкорив Голлівуд?
У 1967 році пан Роман покинув Лондон і перебрався до Голлівуду, де швидко отримав славу режисера, який працює на межі жанрів і глядацьких очікувань. Там почав фільмувати нові стрічки, котрі зробили Поланського впізнаваним у світовому кіно: від хорору до неонуару, без прив’язування до одного стилю.
Найвідомішими стали:
- “Безстрашні вбивці вампірів” (Niezwyciężeni zabójcy wampirów);
- “Дитина Розмарі” (Dziecko Rosemary).
Ставлення до власних фільмів у Поланського було неоднозначне. Наприклад, він неодноразово зазначав, що коли б на його могилу поклали лише один вал пам’яті, він хотів би, щоб це був “Піаніст”. Ця кінострічка стала для режисера та актора особливою, бо працюючи над історією Владислава Шпільмана (Władysław Szpilman), він пропускав матеріал через власний досвід війни та втрат.
Чому Поланського називають провокатором?
Критики зазначають, що творчість Поланського завжди балансувала між абсурдом і серйозністю – без чіткої межі. Він вірив у силу кіно і водночас сам же її підривав. Маріола Допартова (Mariola Dopartowa) у книзі “Лабіринт Поланського” (Labirynt Polańskiego) зазначала, що недарма цього творця називали “гомбровицьким Йозіо” за Вітольдом Гомбровичем (Witold Gombrowicz), і “Кафкою нового типу”. Причина тому проста: Поланський майстерно ставив екзистенційні питання й одразу ж ламав їх іронією.
На початку XXI століття цей режисер здивував публіку різними за жанрами фільмами, які створив на спільному нерві:
- “Письменник-привид” (Ghostwriter);
- “Різанина” (Rzeź);
- “Венера у хутрі” (Wenus w futrze);
- “Засновано на реальних подіях (Na podstawie prawdziwych wydarzeń);
- “Офіцер і шпигун” (Oficer i szpieg);
- “Палац” (Palace).
У цих роботах він постійно змінював форму, але дотримувався одного принципу – напруга через складні, заплутані ситуації та психологічний тиск. Іронія у витворах Поланського відчувалася завжди. У “Безстрашних вбивцях вампірів” він вплинув на жанр пародією, а у Варшавському театрі “На Волі” (Na Woli) переніс той самий підхід на виставу “Амадея” (Amadeusz). П’єсу глядачі високо оцінили у 1981 році, сам пан Роман зіграв у ній Моцарта. Остаточно славу режисера, який працює з жанром, але не підпорядковується йому, приніс Поланському фільм “Китайський квартал” (Chinatown), який створив у тандемі з Джеком Ніколсоном.
Діти Поланського у світі кіно
Варто відзначити, що діти Романа Поланського теж обрали кінематографію. Донька Морган фільмувалася у стрічках батька “Привид”, “Різанина”, “Офіцер і шпигун”. Син Елвіс теж з’являвся в епізодичних ролях у фільмах відомого режисера.
Справа Поланського, яка змінила його місце в історії кіно
У біографії видатного режисера та актора не обійшлося без скандальних історій. У 1977 році в США його звинуватили у зґвалтуванні 13-річної Саманти Геймер (Samantha Geimer). Свою провину Поланський визнав, але, уникаючи вироку, втік із країни. Далі почалася багаторічна юридична історія: життя в Європі, постійна загроза екстрадиції до США, нові спроби перегляду справи.
У 2017 році Саманта Геймер публічно попросила закрити провадження, а у 2024-му адвокати заявили про врегулювання всіх претензій і завершення справи. Однак ситуація зіграла свою роль, ім’я Поланського у світі асоціювалося не тільки з кіно.
Тому ставлення до цього творця в Європі склалося неоднозначне: для одних він залишився видатним режисером, для інших – постаттю з кримінальним минулим. Та попри не ідеальну репутацію Роман Поланський продовжував творити, залишаючись у Франції. У 2026-му йому виповнилося 93 роки, і він продовжує творити.
