Репертуар краківських кінотеатрів задовольняє найвибагливіших глядачів, тому не дивно, що поляки дуже люблять ходити у кіно. На рік каси продають по 50–60 мільйонів квитків. Для сучасних містян кіно не є особливою подією, це звична можливість цікаво провести час. У торгових центрах великі мережеві кінотеатри працюють на постійному потоці людей – там завжди хтось йде на сеанс або виходить із залу. Поруч існує інший формат – менші кінотеатри, куди приходять не “між справами”, а свідомо, заради самого перегляду, з увагою до фільму, пише krakow-trend.eu.
Кінотеатр “Київ” (Kijów) у Кракові посідає у переліку таких закладів особливе місце. Він навіть виділяється серед міської забудови – великий, виразний, його складно не помітити. Архітектура одразу заявляє про себе у просторі, що на момент відкриття сприймалося як щось нове для міста. У 2020-х роках кінотеатр продовжує приймати відвідувачів та утримується у міському ритмі, залишаючись однією з найвпізнаваніших споруд у Польщі.
Чому “Київ” став символом Кракова?
Кінотеатр “Київ” – один з об’єктів у Кракові, які складно сприймати окремо від району. Він стоїть у Звежинці (Zwierzyniec), навпроти проспекту Зигмунта Красінського (Zygmunta Krasińskiego), на Піввсі Звежинецькому (Półwsie Zwierzynieckie). Назву закладу “спустили “згори” задовго до завершення будівництва, коли весь комплекс ще тільки формувався разом із готелем “Краковія” (Cracovia). На той час проєкт був амбітною спробою створити у місті особливий сучасний простір для подій, конференцій і великого кіно – без дрібних рішень, одразу з розмахом.
Кінотеатр і готель з’єднали терасою на першому поверсі – звідти кругові сходи вели одразу до зупинки транспорту. Проєкт архітектора Вітольда Ценкевича (Witold Cęckiewicz) передбачав ще й міську площу перед комплексом, але її так і не збудували. Попри це, сама забудова – готель, кінотеатр і нові корпуси університету – фактично поставила крапку у розширенні репрезентаційної частини Алеї Трьох Бардів (Aleja Trzech Wieszczów). А ще задала новий напрямок для центру міста – більш сучасний, відкритий і значно сміливіший в архітектурі.
Що приховує форма кінотеатру “Київ”?
Рішення будувати цей комплекс ухвалили наприкінці 1950-х років, вже після політичного зламу 1956 року, коли з’явилося більше простору для нових архітектурних рішень. Ділянку обрали навпроти довоєнної будівлі Національного музею у Кракові. Потім провели конкурс від Асоціації польських архітекторів (SARP), переміг проєкт Вітольда Ценкевича (Witold Cęckiewicz) з командою.
Вони й подбали про характерні деталі, за якими кінотеатр легко впізнати:
- вигнутий дах;
- засклений фасад;
- мозаїка із зображенням сонця, що вкриває одну зі стін.
Конструкція кінотеатру одразу привертає увагу. Її сила – у простоті й чіткій логіці: два похилі ряди залізобетонних колон підтримують вигнутий сталевий дах – “вінок”, до якого ці колони й кріпляться. Все працює як єдина система, без перевантаження деталями. Чотири фасади при цьому не копіюють один одного – кожен має свій характер, і саме це не дає будівлі виглядати однотипно.
Кінотеатр “Київ”: мозаїка, що стала космосом
Будівництво кінотеатру почалося у 1962 році, і вже тоді всі зрозуміли: роблять не стандартний зал для показів, а візуально сильний об’єкт. Замість типової неонової вивіски чи “зірок” на фасаді головний акцент віддали мозаїці – фактично цілому космосу на стіні. Для цієї роботи Вітольд Ценкевич запросив талановиту художницю Кристину Згуд-Страхоцьку (Krystyna Zgud-Strachocka). Вона протягом 6 місяців випалювала керамічні елементи в кооперативі “Кам’янка” у Лисій Гурі (Łysa Góra) біля Бжеська (Brzesko), щоб зібрати мозаїку площею 400 квадратних метрів. Кожен елемент був вирізьблений вручну й розміщувався у визначеному для нього місці.
Композиція тримається на темі космосу, це скоріше гра кольору та ритму:
- сапфірові відтінки;
- зелений;
- гарячі кольори;
- відтінки сірого.
Прозорий скляний фасад лише підсилює ефект, особливо ввечері, коли вмикається світло, і мозаїка створює оригінальний мікс разом із простором всередині. Через скло можна побачити людей у кінокафе на мезоніні, рух у залах, натовп перед сеансами. І споруда у цей момент виглядає як жива частина міста, що постійно притягує погляд.
Чому відкриття “Києва” стало важливою подією для Кракова?
Кінотеатр “Київ” відкрився 6 листопада 1967 року й одразу задав тон: на той момент це був найсучасніший кінотеатр у країні з залом на 960 місць. Прем’єрні покази швидко перетворилися на події з великим ажіотажем – “Війна та мир” зібрала 230 000 глядачів, а “Звіяні вітром” подивилися понад 800 000. Це найкраще доводить, що кіно тоді було для містян не тільки приємною розвагою, на сеанс збиралися як на значну подію.
Як перший широкоформатний кінотеатр, “Київ” показував фільми різних форматів зі стереозвуком:
- 16;
- 35;
- 70 мм.
І це була не формальність – стереофонічну систему запланували одразу, що для 1960-х років вважалося великим прогресом. Варто згадати, що у 1968 році команда проєкту отримала нагороду від міністерства будівництва та промисловості. А художницю Кристину Згуд-Страхоцьку окремо відзначили за оригінальну керамічну мозаїку – як самостійний мистецький об’єкт.
Які прем’єри зробили “Київ” легендою?
Цей кінотеатр одразу планували не лише як місце для показу фільмів, а й як майданчик для проведення важливих подій: партійні збори, офіційні зустрічі, великі міські заходи. Тому простір й зробили універсальним, щоб він витримував і політику, і культуру, і публічні події різного масштабу. Завдяки грамотному рішенню архітекторів кінотеатр “Київ” швидко став однією з головних локацій міста.
Потім кінотеатр почав приймати заходи, які вагомо підвищили його статус:
- Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів;
- Краківський кінофестиваль;
- Міжнародний фестиваль незалежного кіно OFF Camera.
Там дивилися прем’єри “Списку Шиндлера” Стівена Спілберга (Steven Spielberg), “Пана Тадеуша” Анджея Вайди (Andrzej Wajda) та “Піаніста” Романа Поланскі (Roman Polański). У фоє до 2020-х років збереглася репліка “Оскара”, який Вайда отримав у 2000 році. Краків’яни згадують, що у 1970-х роках цей кінотеатр мав таку шалену популярність, що квитки на покази бронювали за два місяці.
Як “Київ” у Кракові вижив і змінився?
Поява багатозальних кінотеатрів у Польщі на початку 2000-х років сильно вдарила по старих великих залах. Глядачі почали втрачати до них інтерес, і “Київ” теж це відчув, як й інші краківські кінотеатри. Але попри проблеми кінотеатр не закрився. Місто потурбувалося про заклад: у квітні 2011 року комплекс отримав охоронний статус.
А також увійшов до реєстрів пам’яток:
- муніципального;
- воєводського.
4 листопада 2016 року готельно-кінотеатральний комплекс “Краковія” (Cracovia) разом із кінотеатром “Київ” офіційно внесли ще й до національного реєстру пам’яток – фактично закріпили його значення для міста.
У 2020-х роках кінотеатр “Київ” у Кракові – це не про ностальгію, а про гнучкий майданчик, який чудово підлаштувався під нові правила гри. Там показують цікаві фільми, проводять важливі культурні заходи, зокрема трансляції світових опер і концертів. Формат простий: глядач приходить у зал та отримує досвід, максимально наближений до “живої” сцени. Тому не дивно, що кінотеатр знову повернувся до колишньої практики бронювання місць на популярні покази. Втім, на трендові фільми квитки теж розкуповують заздалегідь, так що кінотеатр “Київ” продовжує гордо зберігати статус одного з найкращих у Кракові.
