Коли говорять про джерела польського джазу, ім’я Єжи Матушкевича (Jerzy Matuszkiewicz) майже завжди стоїть першим. Це був музикант, композитор, який після Другої світової війни допомагав збирати польську музичну сцену заново, формував музику у Східній Європі. Для одного з перших великих джазових колективів Польщі – гурту “Меломани” (Melomani) він був лідером і “музичним мотором”. Паралельно увійшов в історію музики як автор саундтреків до фільмів і серіалів, серед яких особливо відома музика до культової кінострічки “Ставка більша за життя” (Stawka większa niż życie). Саме через кіно його джазове мислення вийшло за межі сцени й перетворилося на частину масової культури, яку навіть у XXI столітті впізнають із перших нот, пише krakow-trend.eu.
Як Матушкевич прийшов у джаз?
Єжи народився у 1928 році у місті Ясло (Jasło), але дитинство проходило у Львові. Батько, хоч і працював юристом, у вільний час грав на фортепіано, скрипці та цитрі, виступав у популярному мандоліновому оркестрі. У роки Другої світової війни родина залишалася у Львові. Перша зустріч із джазом відбулася у 1944 році в Ясло, коли він познайомився з Казімежем Туревичем (Kazimierz Turewicz) та його оркестром. І це знайомство відкрило йому інший тип музичного мислення, де у фаворі була не точність, а імпровізація.
Після війни Матушкевич перебрався до Кракова, вступив до музичної школи і вчився грі на кларнеті у професора Рудницького. Але швидко зрозумів: найцікавіше відбувається зовсім не в класі. Вдень відвідував заняття, а ввечері – міські клуби, де музика жила за своїми правилами і не мала нічого спільного з підручниками.
Саме в таких місцях, зокрема у клубі “Казанова” (Kazanova) Єжи вдруге зустрівся з Туревичем і фактично “увійшов” до живого джазу. Паралельно почав брати уроки гри на саксофоні у Юзефа Лісака (Józef Lisak), поступово переходячи до альта й тенора. Так постійно розширював коло інструментів, на яких грав, і саме з цього досвіду згодом сформувався відомий музикант.
Гурт, який запустив кар’єру Матушкевича
У 1946 році Єжи зібрав свій перший колектив – радше з інтересу, ніж заради музичної кар’єри. Грав не лише на духових інструментах, а й на акордеоні, часто рятував виступ, коли бракувало музикантів. Познайомився з контрабасистом Вітольдом Куявським (Witold Kujawski), і вони пізніше разом створили “Меломанів” (Melomani) – один із ключових джазових колективів післявоєнної Польщі.
Квартира Матушкевича стала місцем, де проходили концерти, коли джаз існував напівлегально й тримався на приватних просторах та ініціативі самих музикантів. Після року роботи у власному гурті Матушкевича запросили до оркестру Туревича – вже не як новачка, а повноцінного учасника сцени. Там він грав не тільки як саксофоніст, іноді брав акордеон або кларнет, залежно від потреби ансамблю. Саме в цей час за ним закріпилося прізвисько “Дудусь” (Duduś) – за схожість із персонажем гумористичних малюнків Гвідона Міклашевського (Gwidon Miklaszewski), опублікованих у “Польському щоденнику” (Polski Dziennik).
YMCA та джазовий прорив Кракова
Після Другої світової війни у Польщі відновила роботу YMCA (Молодіжна християнська асоціація), і разом із нею почали оживати музичні ініціативи, які раніше перебували на паузі. У 1948 році відкрили краківське відділення, і саме там Матушкевич став художнім керівником джаз-клубу, який працював як окремий музичний осередок у структурі YMCA.
Цей клуб швидко перетворився на живий центр міської сцени: там проходили не лише концерти, а й лекції та відкриті сесії для музикантів. Попит був великий, бо доступ до записів майже зник – платівки Дюка Еллінгтона (Duke Ellington), Каунта Бейсі (Count Basie) чи Вуді Германа (Woody Herman) часто залишалися недосяжними, тож єдиним способом їх почути були живі виконання. У тому ж 1948 році Дудусь почав виступати також у залі Таверни акторів (Gospoda Aktorów), де грав разом із Маріаном Радзіком (Marian Radzik), Янушем Шевчиком (Janusz Szewczyk) та Здзіславом Заленським (Zdzisław Zaleński).
Як Матушкевич зібрав “Меломанів” у Лодзі?
У 1949 році Матушкевич перебрався до Лодзі і почав навчання у Національній кіношколі. Але кіно не витіснило музику: щойно він прибув, одразу зійшовся з місцевим осередком YMCA та клубом “Меломани”, який об’єднував прихильників розважальної музики і фактично тримав на собі частину міської джазової сцени.
У Лодзі Єжи почав грати разом із трубачем Анджеєм Войцеховським (Andrzej Wojciechowski) та барабанником Вітольдом Собочинським (Witold Sobociński), який пізніше став відомим кінематографістом. Разом вони виступили на останньому офіційному концерті YMCA у 1949 році – після чого джаз фактично перейшов у напівпідпілля, де існував без офіційної підтримки.
Попри проблеми, Матушкевич не зупинився і почав формувати ядро гурту “Меломанів”. До складу приєдналися:
- Вітольд Куявський (Witold Kujawski);
- Анджей Тшасковський (Andrzej Trzaskowski);
- Кшиштоф Комеда (Krzysztof Komeda).
У першій половині 1950-х років колектив став одним із найважливіших джазових гуртів Польщі, навіть попри те, що грали у стилі диксиленд. Вони виступали на краківському фестивалі до Дня всіх святих у 1954 році та “Jam Session No”, де мали великий успіх.
Розкол “Меломанів” та кінець епохи
До середини 1950-х років Матушкевич вже не тримався за сцену так міцно, як раніше, бо знайшов чимало цікавих можливостей поза клубами. У гурті “Меломани” почалися суперечки: одні учасники під керівництвом Єжи залишилися у традиційному звучанні, інші віддавали перевагу більш сучасному джазу. У січні 1958 року, коли “Меломани” відкривали джазові концерти у Національній філармонії у Варшаві, це стало їхнім прощальним акордом. Того ж року гурт розпався.
Матушкевич перебрався до Данії, де грав разом із:
- Кшиштофом Курилевичем (Krzysztof Kurylewicz);
- Томашем Намисловським (Tomasz Namysłowski);
- Дилонгом (Dyląg).
Це була одна з перших західних поїздок польських джазменів як єдиної команди. Згодом Єжи ще збирав власні гурти, але поволі почав відмовлятися від клубної сцени заради роботи у кіно. А там музика вимагала зовсім іншого типу мислення.
Серіали, які зробили Матушкевича легендою
Популярність цього музиканта значно зросла завдяки роботі на телебаченні, у кіно та попмузиці. Він створив музику до найвідоміших польських серіалів:
- “Альтернативи 4” (Alternatywy 4);
- “Сорокарічний” (Czterdziestolatek);
- “Подорож за один усміх” (Podróż za jeden uśmiech)
- “Сімейна війна” (Wojna domowa).
Ці теми швидко стали впізнаваними й фактично жили окремо від самих серіалів – їх знали навіть ті, хто не завжди пам’ятав назви проєктів.
Кінематографічна спадщина Єжи Матушкевича
Також Матушкевич написав низку популярних пісень, які стали хітами свого часу: “Закохані серед нас” (Zakochani są wśród nas), “Хочу хвилинку забуття” (Mam ochotę na chwileczkę zapomnienia), “Ще граємо в зелене” (Jeszcze w zielone gramy). Окремо працював у кіно і створив музику до фільмів:
- “Як я розв’язав Другу світову війну” (Jak rozpętałem drugą wojnę światową);
- “Я ненавиджу понеділки” (Nie lubię poniedziałku);
- “Яносик” (Janosik);
- “Готель “Пасіфік” (Hotel “Pacific).
Внесок Матушкевича у культуру неодноразово відзначали державними нагородами: у 1997 році він отримав Командорський хрест Ордена Відродження Польщі, у 2013 – Золоту медаль “Gloria Artis”, а у 2021 – польську кінопремію “Orzeł” за життєві досягнення.
Як Матушкевич змінив польський джаз назавжди
Єжи Матушкевич пішов у засвіти у липні 2021 року, що стало величезною втратою для всього світового джазу. Для Кракова він залишився не просто музикантом, а творцем, який згуртував талановитих людей, довів, що джаз може жити без огляду на обставини. Фактично цей композитор допоміг перетворити Краків на місто, де джаз почав укорінюватися як жива практика, а не екзотика. А для всього польського джазу Єжи Матушкевич задав старт: музику можна не лише копіювати, а й виконувати на своїх умовах і з іншим звучанням.
