Під час Другої світової війни Краків, на відміну від інших польських міст, постраждав найменше. Німецькі війська увійшли в місто 6 вересня 1939 року. Краків здався практично без бою. Вже через 6 днів він був оголошений столицею Генерал-губернаторства – адміністративно-територіального утворення, створеного і контрольованого нацистською Німеччиною. Генерал-губернаторство повинно було забезпечувати Третій Рейх продукцією сільського господарства та легкої промисловості. Також Краків було оголошено старовинним німецьким містом і навіть створено так званий інститут історії, який мав би підтвердити німецьке коріння міста, пише krakow-trend.eu.
Окремо для поляків та німців
Окупація Кракова мало чим віднялася від інших міст: так само було введено комендантську годину, відбувалася сегрегація та систематичне знищення євреїв та поляків єврейського походження, знищення польської історії, масові пограбування творів мистецтва.
Паралельно з цим вирувало звичне життя. Працювали магазини, фотоательє, кінотеатри тощо.
Однією з розваг мешканців Кракова у той час був саме перегляд фільмів. За час війни відвідуваність кінотеатрів досягла 20 мільйонів глядачів на рік.
Вся влада опинилася в руках окупантів. В середині листопада 1939 року було створено Довірчу канцелярію Генерального губернаторства, яка отримала право керування усім майном колишньої польської держави. Так, для того, щоб отримувати доходи від діяльності кінотеатру, потрібно було отримати ліцензію, яка надавалася виключно німцям або фольксдойче.
Відкриття перших кінотеатрів в окупації відбулося в листопаді 1939 року. Були кінотеатри виключно для німців, для поляків та змішані, проте в жоден з них не пускали євреїв.
На початку війни в Кракові працювали три основні кінотеатри: «Світ», «Атлантік» та «Адрія». У вересні 1940 року кінотеатр «Світ» перетворили на заклад, доступний виключно для німецької аудиторії, під новою назвою «Уранія». У той самий період «Адрія» була закрита для реконструкції. Водночас у місті з’явилися нові кінотеатри: «Арт», «Утіха» і «Ванда».
Кінотеатр «Ванда» було обладнано відповідно до найсучасніших німецьких технологічних стандартів.
В грудні 1940 року в місті відкрили ще два кінотеатри: «Стела» та «Аполлон».
Інструмент пропаганди
На початку окупаційна влада розглядала кіносеанси як форму контрольованої нагороди для поляків за їхню «належну поведінку», а також як спосіб відвернути їхню увагу від жорстокої реальності війни. Проте окупаційна адміністрація добре розуміла потужний вплив кіномистецтва, тому репертуари кінотеатрів у Генеральній губернії перебували під жорстким контролем і проходили ретельну цензуру.
Крім того, що німці використовували кіно як інструмент пропаганди, до того ж ще й отримували з цього прибуток. У прокаті переважали художні стрічки розважального характеру, які, за рідкісними винятками нешкідливого змісту, допомагали створити ілюзію «нормального життя» в умовах окупації.
Загалом, директори кінотеатрів були підзвітні спеціальним керівним органам, які визначали обов’язковий репертуар, що затверджувався та цензурувався владою.
Рух опору
Спочатку сферу кінематографа контролював Департамент народної освіти й пропаганди Німеччини, який кілька разів змінював свою назву. У березні 1940 року було створено компанію Film Und Propagandamittel-Vertriebsgesellschaft GmbH, що відповідала за виробництво, поширення фільмів та підготовку кінопрограм. Головний офіс компанії розташувався в Кракові, тоді як технічний центр знаходився у Варшаві.
Німці намагалися знімати в Генерал-губернаторстві нову кінопродукцію: хроніки, документальні, частково й художні фільми.
Щотижневі кінохроніки демонстрували перед початком фільму. У них розповідалося про перемогу вермахту, життя в окупованих містах, ефективну німецьку зброю тощо.
Поляки часто приходили вже на сам кіносеанс, щоб не дивитись кінохроніку. Це стало масовим явищем і окупаційна влада запровадила закриття дверей на початку сеансу.
Кіно серед краків’ян було настільки популярним, що перед кінотеатрами шикувалися довгі черги. Підпільні організації не схвалювали такі масові походи в кіно і рекомендували утриматися від таких відвідувань. Рух опору активно працював над тим, щоб відбити у співгромадян бажання відвідувати кінотеатри. Підпільні видання закликали до бойкоту, звертаючись до моральних принципів та патріотичних почуттів поляків. Особливу увагу приділяли тому факту, що гроші, отримані від продажу квитків, сприяли підтримці німецької пропаганди, кіноіндустрії та, частково, збройних сил. Іноді вживали радикальніших заходів: у кінозалах розпилювали сльозогінний газ, розливали їдкі та смердючі рідини, обливали одяг відвідувачів фарбою й навіть псували кінематографічне обладнання.
Що дивились в окупації
Репертуар відзначався надзвичайною різноманітністю. На екранах з’являлися комедії, кримінальні драми, мелодрами, шпигунські стрічки, фільми про подорожі, музичні постановки, історичні картини, соціальні драми, а також анімаційні, фантастичні та документальні фільми.
Особливо великою популярністю серед глядачів користувалися музичні й танцювальні фільми, виконані у легкому стилі з яскравими мелодіями, піснями, ефектною хореографією та привабливими сценічними рішеннями.
Загалом, під час окупації в Кракові було показано 555 фільмів, з яких 157 були показані лише німцям, 172 – лише полякам, а 226 – німцям і полякам.
Багато фільмів з тих, що демонстрували на екранах, були зняті ще до війни.Від вересня 1939 року до кінця лютого 1943 року у кіно було показано 50 польських фільмів, у тому числі 44 довоєнних. Вже після 1943 року показ польських фільмів було припинено.
Таким чином, кіно стало найекономічнішою та найзручнішою формою дозвілля. До того ж перегляд фільмів відігравав певну терапевтичну роль, дозволяючи на деякий час абстрагуватися від суворої дійсності та забути про жахи війни. А польські картини виступали своєрідною підтримкою: вони зміцнювали зв’язок із рідною культурою, нагадували про незалежну батьківщину та вселяли надію й оптимізм.
