У 2020-ті роки у Польщі налічується чимало джаз-клубів, де приймають прихильників цього жанру, одним із центрів джазу вже багато років залишається Краків. Крім клубів, там працює Краківська школа джазу та популярної музики (Krakowska Szkoła Jazzu i Muzyki Rozrywkowej), щороку у липні проводиться Джазова ніч у межах циклу “Краківські вечори”. Пишно, гамірно та весело відзначається восени у Кракові Міжнародний день джазу. А починалося це захоплення у минулому столітті з маленьких гуртів, які збиралися крадькома протягом подальших кількох десятиліть, пише krakow-trend.eu.
Про те, як з’явився джаз у Кракові
Джаз – американський винахід, після завершення Першої світової війни він одразу почав подорожувати Європою та знаходити сотні тисяч нових прихильників. У Польщі перший концерт, де почули джаз, відбувся у клубі “Оазис” у Варшаві у 1922 році, виконував невідому досі музику оркестр Зигмунта Карасинського. Інтерес до джазу був настільки великим, що незабаром почали формуватися колективи у Кракові, Лодзі та Познані. Важливу роль відіграло й те, що до них долучилися чимало талановитих єврейських музикантів, які перебралися до Польщі після того, як до влади у Німеччині прийшли нацисти.
Грали переважно у готелях, ресторанах, кав’ярнях, ця музика часто супроводжувала заходи місцевої еліти. У своїй книзі “Історія джазу в Польщі” письменник Крістіан Бродацький зазначав, що для музикантів це було дуже важкою роботою. Клуби працювали до останнього клієнта, іноді доводилося виступати всю ніч, а вранці вже приходили нові відвідувачі. Новою музикою цікавилися різні люди: промисловці, торговці, освітяни, і представники кожного прошарку населення віддавали перевагу своїм зручним годинам.
Популярність джазу у Кракові напередодні та під час Другої світової війни
Але поступово музикантів, які навчилися грати джаз, побільшало, кількість оркестрів у середині 1930-х років помітно зросла. Найбільший попит мали оркестри Карасинського, Каташека, Гольда та Мелодиста, які виступали у краківських клубах “Циганерія” та “Еспланада”, де мініконцерти поступово переходили у танцювальні вечірки. Важливу роль у становленні польського джазу відіграла юнацька християнська асоціація (YMCA), найбільші філії працювали у Варшаві, Кракові, Гдині та Лодзі, де створили джазові секції.
Коли почалася Друга світова війна, і Польщу окупували нацисти, нова влада не стала забороняти джаз. Польські музиканти отримали дозвіл займатися обраними видами мистецтва, хоча танцювальна музика була у загарбників не у фаворі. Попри це, джаз продовжували грати у Варшаві (зокрема у готелі “Бристоль” та у театрі “Момус”), у Кракові у клубах “Казанова” та “Фенікс”. Краківський джаз тоді представляв оркестр Казімєжа Туревича.
Після завершення війни: спогади легендарного Єжи Матушкевича
Після визволення Польщі від нацистів Краків найменше постраждав під час боїв, тому там післявоєнна джазова сцена розвивалася швидше. Крім клубів “Казанова” та “Фенікс”, танцювальні майданчики джазу облаштували клуби “Циганерія”, “Максим”, “Богема”, де виступали оркестри Казімежа Туревича, Збігнева Врубеля, Станіслава Аржевського. Серед найвідданіших слухачів були майбутній польський джазовий композитор Єжи Матушкевич та початківець польського джазу Вітольд Куявський. Пізніше вони сформували у Варшаві відомий у світі джазовий гурт “Melomani”.
Єжи Матушкевич пізніше згадував, що старт післявоєнному джазу задали ті ж юнацькі клуби в YMCA, у 1947 році сформувалися колективи у Варшаві та Лодзі, у 1948 році – у Кракові. Так склалося, що саме у Кракові залишилося чимало музикантів старшого покоління, які любили джаз і вміли його грати. А захопити новою музикою молодь легко змогли такі метри, як Казімєж Туревич, Станіслав Аржевський і Збігнєв Врубель. Вони виступали у стилі Дюка Еллінгтона або Каунта Бейсі та пропонували багатий репертуар.
Під впливом цих музикантів і сам Матушкевич захопився джазом, керував свінговою групою Краківського джаз-клубу YMCA. Пан Єжи згодом розповідав журналістам, що їм вдалося зібрати типові джазові американські теми, гурт проводив багато концертів наживо та з прокручуванням платівок. Але у 1949 році Сталін заборонив джаз як ідеологічно ворожу музику, одразу ж закрили і джаз-клуб YMCA, згорнули виступи джазових оркестрів у готелях та ресторанах. Але молодь вже не бажала відмовлятися від такого музичного дива, тому колективи перейшли у підпілля.
Музика у підпіллі та після прориву
Поляки назвали першу половину 1950-х років підпіллям вітчизняного джазу, бо колективи виступали на квартирах у знайомих. У Кракові найбільше народу збиралося у Вітольда Куявського, бо той жив біля установи для людей з проблемами слуху, тому міг не боятися, що сусіди напишуть донос. Крім того, прихильники джазу обмінювалися надійними адресами, розташованими в інших містах. Іноді танцювальні вечірки з джазовою музикою крадькома від міської влади влаштовував краківський клуб “Ротунда”.
Лещата розтиснулися восени 1956 року, яка увійшла до історії країни як Польський Жовтень або “Гомулківська відлига”. Але за 2 роки до того прихильників та виконавців джазу вже перестали жорстко переслідувати, у 1954 році у місті навіть відбувся перший джазовий фестиваль “Джазові задушки у Кракові”, який зібрав у спортивному залі початкової школи понад 300 прихильників. У 1955 році за прикладом Кракова ризикнули провести перший джазовий концерт у Варшаві.
Студентські клуби та переламні зміни
Як тільки зняли заборону, у Кракові почали масово створюватися студентські музичні гурти. Краківським джаз-клубом керували музиканти з Асоціації польських студентів, вони виділяли кошти на гастролі, щоб забезпечити учасникам проїзд, харчування, проживання та хоча б скромні гонорари. Колективи, які раніше грали крадькома по чужих квартирах, змогли вийти на сцену, перший великий джазовий концерт відбувся у 1957 році у Краківській філармонії, а у 1958 році – у Національній філармонії.
До початку 1990-х років джазові колективи Кракова існували за кошт підтримки міської влади, мерія надавала приміщення та забезпечувала умови. Потім клубам довелося шукати інвесторів, з чим далеко не всі впоралися. Виникла конкуренція, тому чимало польських джаз-клубів Польщі припинили існування. Краківські ж, які були засновані наприкінці 1980-х років, виявилися найстійкішими, клуби “У Муняка” (U Munyaka), “Алхімія” (Alchemia), “Харріс Піано” (Harris Piano) утрималися та продовжують приймати прихильників джазу й на початку XXI століття. Але якщо у 1989 році джаз-клуби асоціювалися з певним способом життя й збирали відповідний контингент відвідувачів, то у 2020-х роках це звичайне місце для відпочинку усіх, хто хотів би послухати джаз.
Чарівність Джазової ночі у Кракові
Варто згадати, що у цьому місті працюють не лише джаз-клуби. Усіх, хто хотів би розвивати свої навички та інтереси у галузі джазу, приймає на навчання Краківська школа джазу та популярної музики (Krakowska Szkoła Jazzu i Muzyki Rozrywkowej). Це професійна мистецька школа, де можуть навчатися школярі, студенти, талановиті самоучки будь-якого віку.
Окремо варто згадати краківську Джазову ніч – захід, який почали проводити з 2007 року у межах циклу “Краківські вечори”. З того часу велике свято джазу щороку організовують у липні за підтримки Департаменту культури та національної спадщини у співпраці з Культурними центрами “Dworek Białoprądnicki” та “Nowa Huta”, Краківським культурним форумом і Краківською філармонією. Так що Краків цілком справедливо назвати містом, яке залишається закоханим у джаз вже понад століття і збирається залишатися таким і надалі.
